Бобат-терапія

Метод Бобат-терапії для пацієнтів з неврологічною патологією розроблявся починаючи з 50-х років минулого століття. Фізичний терапевт Берта Бобат запропонувала абсолютно новий на той час підхід до реабілітації хворих зі спастичними ураженнями: пошук позицій, що дозволяють зменшити прояви патологічних тонічних рефлексів та спастичності м’язів і полегшити виконання керованого руху з правильних вихідних положень. Нейрофізіолог Карл Бобат обґрунтував методику теоретично, і принцип створення рухів і поз, які знижують активність патологічних рефлексів, почав широко практикуватися в різних методиках фізичної терапії.

Бобат-терапія — це не назва окремої процедури, а метод: нейророзвитковий підхід NDT-Bobath, який поєднує правильне позиціонування, активну участь дитини в русі та перенесення набутих навичок у повсякденне життя. У нашому центрі заняття проводить терапевт, сертифікований Європейською Бобат-асоціацією.

Мета Бобат-терапії — активне освоєння дитиною нових рухових навичок та, згідно з принципом нейропластичності, становлення нових нейронних зв’язків у головному мозку. Бобат-терапевт послідовно навчає дитину дедалі вищим положенням (від правильного положення лежачи до положення стоячи) і основним видам пересування: повзанню, а потім ходьбі.

Фізичний терапевт, який працює за методикою Бобат, використовує три ключові зони контролю руху і пози: голова, плечовий пояс, тазовий пояс. При цьому рухи дитини не є повністю пасивними: пасивне переміщення виконується лише в межах конкретної зони тіла, а рух, який виконується повільно з очікуванням активної співпраці дитини, дозволяє проявлятися активним рухам, керованим самою дитиною. Частини тіла, найбільш віддалені від місця безпосереднього впливу, виявляють відносно найбільшу активність. Постійно змінюючи зону впливу, ми всебічно стимулюємо дитину. Урешті-решт таким шляхом вдається домогтися самостійного руху при поступовому зменшенні зовнішньої допомоги. З моменту, коли дитина починає користуватися сформованими стереотипами для організації власного спонтанного руху, можна вважати, що в ураженому головному мозку встановлені нові зв’язки, і при подальшому закріпленні правильного рухового стереотипу це збережеться як постійне надбання.